В умовах існування України як незалежної держави чітко помітні дві домінуючі тенденції соціального розвитку: з одного боку, відродження національної самосвідомості українського народу, а з другого – прагнення до інтеграції у європейське і світове співтовариство, глобалізація та інтернаціоналізація різних сфер матеріального та духовного життя.

Дитина сьогодні опинилася у вирі соціально-економічних перетворень і духовно-культурних процесів.

Важливо на сьогоднішній день, щоб виховання мало чітко окреслену мету, яка б відображала потреби суспільства – соціальне замовлення. В іншому випадку воно приречене на невдачу.

Загальна мета виховання полягає у тому, щоб сприяти становленню людини, здатної вести самовідповідальне життя, допомогти їй ввібрати європейсько-демократичні цінності та осягнути власну національну гідність.

Сучасне українське виховання спирається на духовну силу традицій українського народу і орієнтується на ті потреби, що виникають. Виховання містить багато аспектів: моральний, національний, громадянський, сімейний, особистісний, екологічний.

Серцевиною виховання є національні цінності. О.Вишневський у педагогічній праці «Сучасне українське виховання» пише: «Вирішення проблем сучасного українського виховання неможливе без чіткого погляду на систему цінностей, яку кладемо в його основу».

Особистісний підхід до духовного світу дитини проголошували Я. Коменський, Й.Песталоцці, Г, Ващенко, К.Ушинський, В.Сухомлинський. Зокрема Г.Ващенко був переконаний, що виховний ідеал має дві складові:духовність і патріотизм.

Національно-демократичний характер українського виховання зумовлює такі основні пріоритети:

- відродження духовності;

- розвиток почуття патріотизму і громадянського самоусвідомлення;

- гуманізація світогляду і поведінки людини;

- забезпечення умов для розвитку творчих можливостей, ініціативи;

- увага до власного фізичного здоров’я.

У час втрати людьми моральної сутності власного життя, що позначається на зростаючій агресивності, бездуховності, саме формування у дітей морально – духовних цінностей є найактуальнішим. До духовних цінностей відносяться цінності гуманістичні, естетичні, екологічні, і що дуже важливо, цінності пізнання, самовдосконалення і самореалізації особистості.

Основні істини з роками не змінюються. Все, чого нас навчили в дитинстві, ми використовуємо впродовж усього життя. Період дитинства характерний особливою сенситивністю до морально – духовних впливів.

Сьогодні потрібно створити такі умови, таке середовище, де б дитина з особливими потребами не була ізольована від реального життя.

У цьому життєтворчому процесі, коли зростає роль життєвої компетентності, навчальний заклад для дітей з особливими потребами повинен:

- розвивати свідому орієнтацію на життєві цінності;

- формувати здатність до самоосвіти, самовиховання, самооцінки;

- розвивати у школярів свідоме ставлення до головних проблем життя;

- сприяти виробленню умінь бачити перспективу свого стилю життя.

Б.Т.Ліхачов стверджує, що на кожному віковому рівні існує дев’ять вимог, які складають ядро особистості: знати, вміти, любити, дружити, працювати, боротися, берегти, допомагати, творити.

Основними критеріями морально-духовної вихованості є ставлення дитини до змісту понять: добро і зло щодо себе, оточуючих тебе, довкілля, Батьківщини.

Саме духовність і є тим джерелом, яке підживлює вольову наполегливість людини для здійснення процесу життєтворчості. Формування любові до держави, у якій вона живе, до людей , які її оточують допоможе подолати відчуття самотності у світі. Споконвіку любов завжди сполучена з такими не менш важливими почуттями, абсолютними цінностями як віра і надія. У площині життєвої компетентності віра виступає як форма довіри:до себе, іншого, до цінностей, і життя взагалі. Надія ж дає можливість бачити перспективу життя.

Звичайно, формування морально – духовних цінностей у дітей з особливими потребами значною мірою залежить від педагога як особистості, який, сам володіє морально – духовними якостями. У процесі виховання не допустимі непослідовність, нещирість, будь – яка фальш.

Що стосується морально – духовного виховання, то тут принципово важливе значення має не стільки те, що ми кажемо своїм вихованцям, скільки те, як ми самі діємо в тому чи іншому випадку. Тобто, щоб морально-духовні закони дитина не тільки знала, а щоб повірила нам, прийняла їх і взяла за основу власного життя.

Виховання – процес формування особистості. Його особливостями є: цілеспрямованість, довготривалість, безперервність, систематичність, комплексність. Якщо вести мову про виховання дітей з особливими потребами, то із досвіду роботи знаю, що цей процес набагато складніший.

Мета виховання розумово відсталих дітей не виводиться із їх особливостей. Вона така ж, як і у загальноосвітніх закладах. Весь процес виховання спрямований на усі напрямки розвитку особистості, формування системи знань, переконань, навичок, морально – духовних цінностей, які слугуватимуть усе життя.

Серед загальнолюдських духовних цінностей – вірність, доброзичливість, милосердя, вдячність, щедрість, надія, любов, прощення, справедливість, ввічливість, мудрість, стриманість, співчуття, чесність та гармонія з природою.

Як показують дослідження, лише 25% підлітків з особливими потребами здатні проявити милосердя, виявити чуйність і співчуття, без нагадування прийти на допомогу. Вони готові допомогти за умови, що отримають винагороду.

На сьогодні жодна з наук не дають єдиного, чіткого обґрунтованого поняття терміну «духовність». Виділяються чотири варіанти тлумачення даного терміну:

• інтелектуальність (тобто, духовність ототожнюється з порівняльно-інтелектуальною активністю людини;

• творчість;

• емоційна чутливість, душевність, людяність, щирість;

• релігійність: відданість Богові (у вузькому розумінні).

Ці визначення є однобічними. Та існує думка про необхідність розгляду духовності як інтегрованого поняття, яке об’єднує різноманітні усвідомлені та неусвідомлені форми психологічної діяльності людини, що забезпечується дією пізнавально-інтелектуальної, чуттєво-емоційної та вольовою сфер особистості й пов’язане з моральними якостями людини.

Вчені інституту психології АПН України (Ж. Юзвак) дали визначення терміну «духовність». Це прагнення та здатність людини до цілеспрямованого пізнання істини, Добра, Краси, Любові й ствердження у своїй життєдіяльності загальнолюдських цінностей, усвідомлення своєї єдності зі Всесвітом. Духовний розвиток-це виклик примітивізму, егоїзму та споживацтву. Розвиваючи в собі людські чесноти, керуючись духовними цінностями, дитина з особливими потребами матиме шанс зробити своє життя гідним.

Науково-педагогічне трактування духовності основується на принципах християнської моралі: «Люби ближнього свого як самого себе».

Дослідження і досвід показали: сьогодні назріла необхідність органічного включення в навчально-виховний процес системи морально-духовного виховання. Подорож морально – духовними стежинами сприятиме формуванню у дітей відповідального ставлення до свого життя, компетентностей у вирішенні складних життєвих проблем.

Серед якостей, якими визначається цінність людини, одне з перших місць посідають її морально-духовні якості: доброта, чесність, милосердя, скромність, доброзичливість, ввічливість та ін. Опановуючи ті якості, свідомо застосовуючи їх у свої вчинки, почуття і думки, діти з особливими потребами обов’язково стануть високоморальними людьми. Вони будуть здатні відчувати відповідальність за наслідки своїх дій перед іншими і в першу чергу перед собою. Якщо неповносправна дитина виховується на позитивних прикладах, то її самопочуття набагато краще, вона почувається більш упевнено. За таких умов, вона матиме можливість об’єктивніше оцінити себе і свої можливості. Це- оптиміст, який щиро вірить в успіх і надіється на краще.

Чим дорослішою стає дитина з особливими потребами, тим частіше вона стикається з більш глибокими й тонкими духовними проблемами, справитися з якими здатна лише сама, покладаючись на власне розуміння обов’язку й відповідальності. Отож, дуже важливо, з самого дитинства закласти у свідомість дитини морально – духовний фундамент, правильне розуміння обов’язку і відповідальності як по відношенню до себе так і до інших.

Свідомість характеризується здатністю людини внутрішньо дистанціюватися від наявної дійсності і шляхом її ідеального відображення пізнавати, контролювати й прогнозувати процеси, які в ній відбуваються.

Самосвідомість – це є свідомість себе, передусім своєї ж власної свідомості.

Моральна свідомість – це не лише осмислення певних проблем та обставин життя з точки зору моральних цінностей, що їх визнає людина, це й власна самооцінка, спроба розібратися у справедливості й обґрунтованості самих моральних засад, якими вона керується. Без моральної свідомості людина не відає докорів сумління.

Кожен, хто хоче стати справжньою людиною, приносити користь іншим, творити добро й відчувати від цього задоволення, обов’язково має формувати собі морально-духовні якості.

Подорожуючи морально – духовними стежинами, в дошкільному закладі, потім в школі, діти ставатимуть, великої душі людьми, готовими прийти на допомогу, долати перешкоди, будучи впевненими, що зло не може довго існувати, добропорядними громадянами України. А головне – намагатимуться жити так, щоб ніколи нікому не завдати болю, не скривдити, не образити.

«Проблема насильства над дітьми дошкільного віку» 

НАСИЛЬНИЦЬКІ ДІЇ ЩОДО ДІТЕЙ: ПРОЯВИ ТА НАСЛІДКИ

В умовах ДНЗ діти можуть потерпати від таких проявів насиства:

- підвищений тон, крик педагогів;

- дисципліна, в основі якої страх;

- покарання, що впливають на фізичний та психічний стан дитини;

- висміювання тощо.

Також дитина може потерпати від насильницьких дій в сім’ї:

- фізичне покарання;

- нехтування її потребами.

Традиційно відокремлюють такі види насильства:

- фізичне (порушення меж);

- психологічне (позбавлення вибору, жорстоке поводження);

- економічне (нехтування потребами;

- сексуальне (насильницькі дії та сексуальне розбещення).

Жертвами насильства найчастіше стають діти, які мають:

- особливості поведінки – замкнені діти, інтороверти (флегматики) або діти з імпульсивною поведінкою, гіперактивні;

- особливості зовнішності чи фізичні вади;

- нерозвинені соціальні навички, недостані комунікативні уміння – порівняно з іншими дітьми, вони легше стають жертвами. Ставши жертвою, такі діти сприймають цю ситуацію як неминучу, знаходять виправденяя насильнику;

- проблеми в розвитку чи хвороби – епілепсія, тики, заїкання, енурез, порушення мовлення;

- низьку самооцінку, що може сприяти формуванню ролі жертви або агресивної поведінки- як спосіб компенсації.

Також жервами насильства стають діти із родин СЖО.

Ознаки, за якими можна визначити, яка стала жертвою насильницьких дій, такі:

- зникннення інтерресу до навколишнього життя;

- Наявність синців, подряпин;

- Зменьшення спілкування;

- Ігри наодинці;

- Занедбаний зовнішній вигляд (брудне тіло, одяг);

- Кіпкування однолітків над дитиною –жертвою.

ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ РОБОТИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВУ

Пріоритетною має бути робота профілактична, зокрема поширення ненасильницьких цінностей та проведення просвітницької роботи. Важливо, щоб усі фахівці, які працюють у ДНЗ, мали спільне бачення проблеми та разом формували стратегію реагування на неї.

Також у роботі з дорослими потрібно ставити такі завдання:

- актуалізувати та поглибити знання щодо особистісного становлення дитини-дошкільника;

- актуалізувати та поглибити знання щодо запобігання насильству над дитиною;

- формувати почуття відповідальності за себе та інших у розв’язані проблеми насильства над дітьми;

- навчитися визначати своє місце в розв’язані даної проблеми, активно сприяти підтримці безпеки дітей у ДНЗ.

Проводячи профілактичну роботу чи роботу по факту насильства, практичний психолог не має залишатися сам з проблемою. Існує система служб та установ, з якими можна співпрацювати.

Здійснення заходів щодо запобігання насильству покладається на:

- спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї - Міністерства соціальної політики України та його місцеві органи;

- службу дільничних інспекторів міліції;

- кримінальну міліцію у справах неповнолітніх;

- органи опіки та піклування;

- спеціалізовані установи для жертво насильства в сім’ї.

Профілактична робота щодо запобігання насильству не має обмежуватися просвітницькими заходами. Оскільки причини насильницької поведінки можуть бути різні, то й роботу варто проводити за різними напрямками.

Можна організувати проведення тренінгів, тематичних зустрічей, групових консультацій, виступів на педрадах чи батьківських зборах.

Напрямки роботи з батьками:

- підвищення психологічної обізнаності батьків (наслідки жорстокого поводження як для дітей, так і для дорослих; розрізнення межі між вимогливістю та жорстокістю; індикатори прояву насильства; причини та форми насильства; служби в які можна звернутись за допомогою);

- формування відповідальності за себе та інших (права дитини та обов’язки дорослих щодо реалізації цих прав; розуміння власних потреб та потреб дитини; визначення власних цінностей та очікувань від дитини)

- визначення свого місця у розв’язанні проблеми насильства (усвідомлення власної позиції; можливість співпраці з педагогами, практичними психологами).

Напрямки роботи з дітьми:

- розвиток емоційно-вольової сфери (вчити розпізнавати емоції, виражати свої емоції у соціально-прийнятній формі, виявляти симпатію, розуміти почуття інших)

- розвиток комунікативних навичок (навички спілкування, уміння конструктивно розв’язувати конфлікти, обстоювати свої інтереси)

- психологічна підтримка особистісного розвитку (показувати «особливість» дитини, щоб вона не втрачала сили на самоствердження, формувати адекватну самооцінку, надаючи можливість для реальних досягнень, розвиваючи соціальні навички, вчити розуміти потреби та бажання – своїх та інших)

- формування життєвих навичок .

Робота з дітьми має бути комплексною та містити:

- заняття за спеціально створеною програмою або включення вище названих завдань у програму розвитку емоційно-вольової сфери, розвитку комунікативних навичок;

- використання в повсякденні ігор та вправ на розвиток тих чи інших необхідних умінь;

- читання дітям та обговорення художніх творів, персонажі яких знаходили вихід із подібних ситуацій.