Українська літературна мова - це мова всього українського народу, яка підкоряється історично складеним нормам вимови і письма, що

встановлюються протягом тривалого часу народом, його передовими діячами культури , літератури, мистецтва. Сьогодні гостро постало питання перед населенням України щодо оволодіння літературними нормами української мови - навчитися вільно спілкуватися нею в побуті, не порушуючи її орфоепічних норм.

Найактуальнішим сьогодні с питання оволодіння найменшими громадянами України літературними нормами української мови.

Успішне розв'язання цієї проблеми багато в чому залежить від мовленнєвої культури вихователів, дошкільних закладів.

Діти кожної вікової групи спілкуються зі своїми вихователями. Вихователь організує їх ігри, говорить з ними на всіх зайняттях передбачених програмою; знайомить з мовою авторів художніх творів, - це означає, що розвиваючий потенціал мовного середовища в дошкільних закладах цілком залежить від якості мови вихователя.

Для вихователів володіння зразковою мовою - це показник їх професійної підготовленості. Тому турбота про удосконалення своєї мови - моральний І суспільний обов'язок кожного педагога. Кожен вихователь зобов'язаний розвивати в собі досконале володіння тими мовними навичками, які потім передаються дітям. Від культури мови вихователя залежить культура мови дітей.

Мова вихователя, який знаходиться постійно в полі зору малюків, являється основним джерелом з якого діти одержують зразок рідної мови, культурної мови, тому вона повинна бути не тільки правильною з чіткою вимовою всіх звуків рідної мови, але і витримана у певному темпі і гучності, повинна бути інтонаційно виразною, правильно оформлена граматично зв'язною, доступною для розуміння, з вірним і точним використанням словесних значень.

Оповідання, прочитане вихователем з використанням засобів виразності. визиває у дітей певний інтерес, заставляє їх співчувати, відчути силу слова, надовго запам'ятати зміст прочитаного - те саме оповідання прочитане сухо, в швидкому темпі без емоцій не принесе ніякої користі дитині.

Педагог повинен самокритично відноситись до своєї мови і при наявності недоліків в ній старатись виправити їх.

Виявити і виправити недоліки своєї мови не завжди можливо тому що в процесі спілкування основна увага спрямована не на форму мови (як сказати), а її зміст (що сказати). Крім того  в результаті халатного відношення до своєї мови деякі недоліки можуть закріпитися у мові і вихователь просто не звертає уваги на них. Наприклад, не звертається увага на такі недоліки, як - швидкий темп мови, нечіткість, монотонність мови, підвищена гучність голосу, неточність при вимові окремих звуків або слів.

Для того, щоб знати про свої недоліки і вчасно звернути увагу на свою мову необхідно вихователю прислуховуватись до порад своїх колег. Відкриті заняття доцільно, записувати на магнітофон, для того, щоб звернути увагу на мову провести аналіз звукового оформлення мови. Виявлені недоліки своєї мови вихователь повинен відмітити в зошиті - самоосвіти, та виробити план і організувати роботу по усуненню недоліків.

Які у вимоги повинен ставити вихователь до своєї мови?

Вихователь повинен притримуватися літературних норм вимови, виправляти в мові різноманітні акцепти, вплив місцевих діалектів, вірно ставити наголос $ словах.

До нелітературної вимови відносяться побуквенна вимова слів, вимова слів так, як вони пишуться. Відхиленнями і від норми вважаються присутність у мові національних акцентів.

За допомогою мови, можливо виразити відтінки відчуттів, думок. Це досягається не тільки за допомогою окремих слів а також за до­помогою вірного використання інтонаційних засобів виразності: сили голосу, темпу, логічного наголосу, пауз, ритму, .тембру.

Вірші, казки, оповідання, які прочитав, або розповів вихователь з використанням вище перерахованих засобів, допомагають дітям краще зрозуміти зміст, відчути силу і красу рідної мови.

Мова вихователя повинна бути емоційно насиченою, в міру голосною і інтонаційно багатою. Така мова сприймається краще, якщо вона звучить в трохи уповільненому темпі. Такий темп підвищує чуттєвість мови і навпаки, швидкий темп робить мову змазаною і важкою до сприйняття.

Голос - це професійний інструмент вихователя і ним необхідно вміло користуватися - берегти від перевантаження.

Невміле використання голосу може проявлятись, наприклад, в непомірній гучності голосу, якщо все-таки ситуація іноді потребує значного підвищення гучності мови, то це не означає, що потрібно переходити на крик.

Якщо голос тихий і слабкий, його потрібно розвивати і зміцнювати спеціальними вправами.

Не менш важливою якістю мови педагога, являється вміння зв'язне і цікаво розповідати. Послідовно викладаючи свою думку, вихователь не повинен перенасичувати свою мову складними оборотами „ незрозумілими словами, довгими фразами.

Мова вихователя сприймається дітьми, якою вона складається із коротких фраз.

У спілкуванні з дітьми вихователю необхідно ширше використовувати лексичне багатство рідної мови, враховуючи вікові особливості, підбирати такі слова, які були б доступними для розуміння і легкі для засвоєння.

У розмові з дітьми слід використовувати слова літературної мови, не допускаючи грубих слів, діалектів, а також слів, які вийшли з вжитку.

Чим різноманітніший словник вихователя тим краща, насиченіша його мова - тим більше слів можуть засвоїти діти.

Крім того, мова вихователя повинна бути спокійною, завжди врівноваженою, ввічливою не тільки по відношенню до дітей а і до працівників дитячого закладу.

Як відмічалося вище, робота з дітьми при наявності дефектів мови недопустима.

Своєчасне не виправлення недоліків вимоги звуків можуть зоста­тися на все життя. Вади мови часто зустрічаються і у дорослих. Деколи вважається, що виправити недоліки мови у зрілому віці неможливо - це не так. Недоліки мови закріплюються і нерідко людина, привикаючи до своєї мови не звертає уваги на неї. Але при систематичній і наполегливій роботі педагог може покращити свою мову і виправити недоліки у звуковимові.

   Для уточнення артикуляції, для правильної вимови звуків, а також для їх постановки слід використовувати спеціальну літературу, а в складних випадках коли самостійно подолати недоліки мови не можливо - звертаються за допомогою до логопеда.

Правильне мовне дихання являється основою мови забезпечуючи нормальне голосо - і звукотворення, зберігає плавність і музикаль­ність мови.

Мовне дихання являється довільним і в значній мірі відрізняється від дихання у стані спокою. Нерідко неправильне мовне дихання приводить до появи заїкання у мові.

Розвивати мовне дихання можливо за допомогою застосування певних вправ. Деякі з вправ я пропоную:

1.    Виберіть зручну позу покладіть одну руку на живіт, другу

збоку на нижню частину грудної клітки. Зробіть глибокий вдих через

ніс, а потім вільний, повільний видих.

2.    Зробіть короткий спокійний вдих через ніс затримайте на 2-3 хвилини повітря, потім зробіть протяжний видих через рот.

3.    Зробіть короткий вдих при відкритому роті, а на протяжному

видову вимовляйте голосні звуки (а у, о...).

4.    Вимовляйте плавно на одному видиху декілька звуків: а-о-у.

5.    Проведіть рахунок на одному видиху до 3-5, а потім до 10-15.

6.    Прочитайте прислів'я на одному видиху "Правою будують -

лівою ламають".

7.    Підберіть вірші, оповідання і прочитайте з правильним викорис­танням вдиху і видиху.

Для того, щоб виробити хорошу дикцію, необхідно укріпити мовний артикуляційний апарат (в'ялість губ, погану рухливість язика) налагодити правильне мовне дихання. Для цього теж використовуються певні вправи. Заняття по виробленню хорошої дикції проводяться кожен день по 10-15 хвилин.

   Складність засвоєння літературної мови полягає в тому, що вимова не завжди співпадає з правописом. Тому загальноприйнятим нормам літературної вимови слід вчитися у дикторів радіо і телебачення у майстрів художнього слова і у оточуючих людей, які мають зразкову мову.

Для мови вихователя дуже важливим являється правильне використання інтонаційних засобів виразності: логічного наголосу пауз, темпу, мінливості гучності голосу, тембру. Інтонація робить мову живою і інтонаційно насиченою.

Зв'язність мови забезпечується правильним підбором слів, правильною побудовою фраз, послідовністю викладення матеріалу.

Збагачення словникового запасу педагога, точне використання засобів досягається завдяки систематичному читанню художньої літератури., науково-популярної _г спеціальної літератури. Правильне відношення до читання, постійна робота з книгою допомагає вихователю глибоко засвоїти і передати дітям багатство і різнобарвність рідної мови.

Велику допомогу у роботі над словом надають різноманітні словники.

Таким чином мова вихователя легко сприймається і доступна

дітям у тому випадку, коли в ній точно підібрані слова, граматично чітко побудовані речення, якщо вона інтонаційно вірно оформлена, якщо думки в ній викладені просто, послідовно, цікаво, в доступній формі, з врахуванням віку дитини.